ВОТИ́ВА

, и, ж., іст.

Жертва, дар, який приносили у святилище або храм за обітницею або з вдячністю за порятунок чи видужання від тяжких хвороб

Уже в найдавнішому збереженому інвентарі костельного майна, датованому 1689 р., серед срібних келихів, мідних дзвонів і численних вотив числилася і гаківниця з запасом пороху

(з наук.-попул. літ.)

;

За спогадами Якова Суші, на іконі було так багато вотив, що їх вистачило б на позолочену ризу та срібну чашу

(із журн.)

;

Про чудотворність ікони свідчать вотиви, які закріплені з її зворотнього боку

(з газ.)