ВОЛА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок.
1
. Те саме, що крича́ти; голосно кликати
. Але хто те місце знає, де трухлявий пень і мох, той приходить і волає або й тихо каже: “Ох!”
(Леся Українка)
;– То чого ж вона ще на поміч волає?
(І. Цюпа)
;Ах, ця вічна проблема вбивства! Хай замовкнуть нерозважні гуманісти, що волають проти дикунства полювання, але залюбки споживають зовсім безборонні й довірливі свійські кури та качки
(Б. Антоненко-Давидович)
; * Образно.
Хвилі дніпрові прибивають до берега “поснулу” рибу, Дніпро волає “SOS”
(з газ.)
.2
. уроч.
Звертатися до кого-, чого-небудь
. В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я волаю, І Він почує мій голос із храму Свого, і в ушах Його зойк мій
(Біблія. Пер. І. Огієнка)
;[
Павло
:]
Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї(М. Старицький)
;Оракул дав таку відповідь, я пишу тобі її повністю: .. Чад і туман, і розтерзане серце волає, Квітку священну знайти хоче воно у болоті
(О. Бердник)
; * Образно.
На попелиську сіл жаско і люто, як згорілий ліс, волали до неба чорні комини, зяяли ями і льохи
(М. Бажан)
.