ВІТРОВІ́Й
, ю, ч.
1
. нар.-поет.
Вітер.
Ой зашуми, вітровію: “Що чувати, Де гриміли гаківниці та гармати?”
(з народної пісні)
;Шумить осінній вітровій
(В. Сосюра)
;Скажи ж мені, Дніпре, які вітровії Все кличуть тебе крізь степи і гаї?
(М. Вінграновський)
.2
. Сильний вітер.
Погасивши світло, вийшов
[Данило]
із корчомки, замкнув її і, згинаючись від ударів вітровію, подався до привокзальної площі, де стояв його мотоцикл(М. Стельмах)
;Молода черешня на подвір'ї гнулася на всі боки, та не було їй порятунку від вітровію
(О. Донченко)
;Голова райдержадміністрації ознайомився з роботою штабу та службою цивільного захисту, які працюють над ліквідацією наслідків вітровію
(з газ.)
; * Образно.
Не одлюби свою тривогу ранню, – той край, де обрію хвиляста каламуть, де в надвечір'ї вітровії тчуть єдвабну сизь
(В. Стус)
; * У порівн.
Раптом йому
[Артемові]
здалося, що власне тіло стало легке-легке. Геть зовсім без ваги. Його пойняла божевільна думка і, як вітровій, поривала з ніг. Летіти!(Б. Антоненко-Давидович)
.3
. перен.
Те саме, що вітрого́н 1, 2
. Іде на Дуба в бій розбишака Вітровій. – Не шматуй красу зелену! Я – захисник В'язу й Клену. Ти на нас не налітай! .. Вітер слухати не хоче – Дуба рве, свистить, регоче
(П. Тичина)
.