(1)
Віддава́ти (видава́ти) / відда́ти (ви́дати) за́між
–
одружувати дочку, сестру і т. ін
.
Мати так само була привітна до Балабухи, бо вже був час видавати Олесю заміж
(І. Нечуй-Левицький)
;
– У батька ще дві дівки, треба їх заміж віддавати
(І. Франко)
;
[
Євдокія Корніївна
:]
Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж
(І. Нечуй-Левицький)
;
Вона оддасть її заміж. За хазяйського сина. Дівка здорова, чиста, хоч води напийся
(М. Коцюбинський)
;
(2)
Віддава́ти / відда́ти в нау́ку
кого
–
посилати куди-небудь навчатися
.
Петро Антонович якось сказав дружині: – Час, Олю, віддавати дітей у науку
(М. Олійник)
;
Тарасів батько, ще за життя свого, віддав був Тараса до дяка у науку
(Панас Мирний)
;
– Значить, у науку сина хочете віддати? – спитала гостя тітка Ликера
(С. Добровольський)
;
(3)
Віддава́ти / відда́ти в солда́ти (у ві́йсько),
іст.
–
посилати на військову службу
.
Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають!
(Т. Шевченко)
;
Збирався
[писар]
Тимоху .. оддать у солдати, а самому всім орудувати
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;
(4)
Віддава́ти / відда́ти го́лос
–
голосувати за кого-, що-небудь під час виборів
.
– Розступіться, люди! – загуло в громаді. – Видите, хорого ведуть. Хорий чоловік приїхав, щоби голос віддати
(Б. Лепкий)
;
Священики-виборці віддали голос за того радника
(Р. Горак)
;
(5)
Віддава́ти / відда́ти кома́нду (нака́з, розпоря́дження і т. ін.)
кому
–
наказувати кому-небудь щось робити, виконувати, командувати
.
Який у нього енергійний голос: звик, видно, ним віддавати розпорядження
(Є. Кротевич)
;
Молодий моряк тримав мене на руках і віддавав накази стерновому та гребцям
(М. Трублаїні)
;
Комендант викликав кожного по прізвищу, голосно і суворо віддавав команду виходити на двір
(Д. Бедзик)
;
Тільки-но Сіверцев, припавши очима до панорами, хотів віддати команду, як важка гаряча болванка просвистіла над самою його головою і знесла щит
(О. Гончар)
;
(6)
Віддава́ти / відда́ти луно́ю (відлу́нням)
–
відбивати звук; відлунювати
.
Чого тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши удесятеро, віддає луною
(Дніпрова Чайка)
;
Кулемет мовби затанцював, віддаючи відлунням кожну чергу
(із журн.)
;
(7)
Віддава́ти / відда́ти [на] добри́день ([на] добри́вечір, [на] добра́ніч)
–
бажати доброго дня (вечора, ночі), вітаючись або прощаючись
.
Гнат ішов з косовиці, Настя – з буряків. Вони розминулись, віддавши один одному на добривечір
(М. Коцюбинський)
;
Спіть спокійно, злодійщини у нас не чути. Оддав добраніч, пішов...
(С. Васильченко)
;
(8)
Віддава́ти / відда́ти оста́нню ша́ну
кому
–
виражати пошану померлому, прощаючись із ним
.
В голубе квітневе небо вдарили раптом рушниці, віддаючи останню шану політрукові і його бойовим товаришам
(І. Цюпа)
;
Вдарив і дзвін похоронний... Нічого, мабуть, ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать
(П. Грабовський)
;
(9)
Віддава́ти / відда́ти перева́гу
кому, чому
–
визнавати кого-, що-небудь кращим порівняно з іншими
.
Батько мій не дякував поетам, А точніше – він їх не читав, Перевагу віддавав газетам
(П. Дорошко)
;
Це такі легкі, ніжні вірші, .. що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу
(М. Коцюбинський)
;
(10)
Віддава́ти / відда́ти під суд (до су́ду)
кого
–
порушувати проти кого-небудь цивільну, кримінальну або адміністративну справу через судочинство
.
Інтендантів та постачальників за найменшу провину віддає
[Обручов]
до суду
(З. Тулуб)
;
– За такі слова ми зможемо вас під суд віддати
(Григорій Тютюнник)
;
(11)
Віддава́ти / відда́ти ті́ло землі́,
уроч.
–
справляти похорон, ховати кого-небудь
.
Тіла віддаємо землі
(П. Загребельний)
;
Багато воїв
[воїнів]
пішли в поле, щоб узяти з собою покалічених, стогони яких долітали звідти, і щоб віддати землі чесні тіла вбитих
(С. Скляренко)
;
(12)
Віддава́ти / відда́ти ува́гу
кому, чому
–
зосереджувати на кому-, чому-небудь увагу, захоплюватися кимсь, чимсь або вживати, використовувати щось
.
Безпечний Чипаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав увагу надзвичайному мускатові
(Ю. Смолич)
;
Автори статей, нарисів усю свою увагу віддають пошукам такого слова, якого давно вже ніхто не вживав у певній мовній ситуації
(з наук.-попул. літ.)
;
(13)
Віддава́ти / відда́ти честь
:
а)
(кому і без дод.)
вітати військового, старшого за званням, приклавши руку до головного убору
.
– Слухаю, товаришу майор! – віддаю честь і думаю, яка може бути до мене справа в офіцера стройового відділу штабу бригади?
(Є. Доломан)
;
– Дозвольте виконувати завдання? – Ідіть... Орлюк віддав честь і, круто повернувшись, вийшов
(О. Довженко)
;
б)
(кому, перен.)
виражати повагу до кого-небудь
.
[
Неофіт-раб
:]
Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами
(Леся Українка)
;
в)
(чому, перен.)
схвалювати, вітати що-небудь
.
Треба зразу ж віддати честь прекрасному арештантському звичаєві, вірніше, людській арештантській солідарності
(І. Багряний)
;
(14)
Віддава́ти (здава́ти) / відда́ти (зда́ти) в на́йми,
заст.
:
а)
(що)
здавати що-небудь комусь у тимчасове користування, в оренду
.
Господарство у Мошка було мізерне, поля Гершкового не оброблював, а віддавав його в найми за другий сніп
(І. Франко)
;
– Кімната, яку ми вирішили здати в найми, – одна з найкращих
(Ірина Вільде)
;
б)
(кого)
наймати кого-небудь до когось на службу, роботу
.
Віддали його у найми до попа
(Панас Мирний)
;
– Нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми?
(М. Коцюбинський)
;
(15)
Віддава́ти (піддава́ти) / відда́ти (підда́ти) ана́фемі
:
а)
(кого)
відлучати від церкви
.
Коли вони встигли змовитися за його спиною? Рогоза – цей ревнитель православія, який каплицю Трьох святителів братчикам освячував, а Балабана віддавав анафемі!
(Р. Іваничук)
;
Як тільки єретиків піддавали анафемі, їхні імена викреслювалися із церковних списків (диптихів) живих та мертвих, і церква переставала молитися за них
(з наук.-попул. літ.)
;
б)
(що)
засуджувати що-небудь, не визнавати чогось
.
Ось домовляться всі правителі, щоб війну навіки-вічнії віддати анафемі
(М. Циба)
;
(16)
Віддава́ти (прино́сити) / відда́ти (принести́) в же́ртву
:
а)
гинути, страждати заради кого-, чого-небудь
.
Герої Крут і Базара принесли себе в жертву заради свободи й незалежності України
(з газ.)
;
б)
(що)
добровільно відмовлятися від чого-небудь, утрачати що-небудь дороге, цінне, важливе заради чогось іншого
.
Перед велінням Бога безпорадний. Закоханий у панцир свій і спис, Енеїв син у жертву їм приніс Свою любов і серце Аріадни
(М. Зеров)
;
(17)
Віддава́ти (склада́ти) / відда́ти (скла́сти) ша́ну (поша́ну, пова́гу і т. ін.)
кому, чому
:
а)
шанувати кого, що-небудь, виражати шану, повагу комусь, чомусь
.
Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила
(І. Котляревський)
;
Цезар богам італійським обіцяну почесть складає
(М. Зеров)
;
Складає
[кобзар]
пошану коню і підкові
(А. Малишко)
;
Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам
(Іван Ле)
;
Ми шану віддамо тому, хто заслужив
(Л. Дмитерко)
;
б)
шанобливо вітатися до кого-небудь
.
На арену вийшли .. гімнасти. Вони .. віддали пошану публіці і стали літати по арені
(Ю. Яновський)
;
(18)
Відда́ти (да́ти) до схо́ву (на схов, до схо́ви, до схо́ванки, на схо́ванку і т. ін.)
кому
–
передавати, вручати кому-небудь щось для зберігання
.
Присудили зараз віддати двадцять п'ять.., а останні віддали до схову старому унтерові
(Панас Мирний)
;
[
Торохтій
:]
Єжели
[якщо]
при вас є .. багато грошей, то краще віддайте мені до схови, безпечніше буде...
(М. Кропивницький)
;
А навіщо ж ви дали гроші шинкарці до схованки?
(І. Нечуй-Левицький)
;
[
Олена
:]
Сьогодні вже знімемо цю форму зовсім і здамо її вам, мамо, на схованку
(З. Мороз)
;
Замкне
[Марко гамазею],
віддасть ключі на схов, все чинно та благородно
(М. Чабанівський)
.
◇
Вино́сити (віддава́ти) / ви́нести (відда́ти) на суд
(25)
Віддава́ти (відва́жувати, кла́сти заст. поклада́ти, склада́ти) / відда́ти (відва́жити, скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н)
кому і без дод.
:
а)
кланятися, вклонятися кому-небудь
.
Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих!
(А. Малишко)
;
Іщинський незмінне
[незмінно]
скидав кашкета і, блискаючи лисиною, віддавав поклін якнайщиріше
(Валерій Шевчук)
;
Я ладен на коліна упасти, але не відаю, в який бік поклони відважувати
(із журн.)
;
Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін
(С. Воскрекасенко)
;
Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін
(М. Стельмах)
;
б)
(кому, чому)
виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь
.
Гетьман старий ридає, До Бога руки знімає, Три поклони покладає Великій громаді
(Т. Шевченко)
;
Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін
(М. Зеров)
;
Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому!
(М. Рильський)
;
(26)
Віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́
:
а)
(чому)
максимально напружувати свої сили в чому-небудь
.
Ось уже чимало років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі
(із журн.)
;
б)
(чому, за що)
присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чому-небудь
.
Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось, – жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові...
(Ю. Шовкопляс)
;
Мені дев'ятнадцять літ .. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених
(В. Винниченко)
;
(27)
Віддава́ти / відда́ти дани́ну (рідко дань)
:
а)
(кому, чому)
належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь
.
Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика
(Ю. Яновський)
;
Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину
(Л. Первомайський)
;
– Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого
(Іван Ле)
;
б)
(кому, чому зі сл.
поваги
)
виявляти своє шанобливе ставлення, відповідно цінуючи, поважаючи кого-, що-небудь.
Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи та О. Герцен
(із журн.)
;
Десятки разів бував
[Синявін]
в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків
[мінаретові]
(Іван Ле)
;
в)
(чому)
приділяти належну увагу чому-небудь, робити щось об'єктом уваги
.
Пісня віддавала дань романтичній привабливій постаті народного героя...
(Я. Качура)
;
Він поспішав разом з синами віддати данину захопленню прекрасним
(О. Полторацький)
;
Питанням стилю і майстерності М. Стельмаха щедру данину віддали і В. Бєляєв, і П. Колесник
(із журн.)
;
г)
(чому)
наслідувати що-небудь, захоплюватися чимсь
.
Незважаючи на те, що цею
[цією]
повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви
(М. Коцюбинський)
;
В свій час віддавши данину символічно-абстрактній, філософсько-невиразній поезії, вже в книзі “Плуг” він
[П. Тичина]
виступив як поет-громадянин
(А. Малишко)
;
ґ)
(чому)
брати участь у чому-небудь
.
– Дочка у вас надзвичайно добра: як ніхто, віддає данину нашій складній роботі, допомагає, як може
(із журн.)
;
Був ще двічі поранений – віддав свою данину всесвітній бійні Андрій-столяр
(Є. Кротевич)
;
(28)
Віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце]
кому, заст.
:
а)
одружуватися з ким-небудь
.
Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло
(І. Франко)
;
Я їй віддав і серце й руку
(В. Сосюра)
;
б)
(чию, чиє)
погоджуватися на одруження дочки, сестри з ким-небудь
.
На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини
(І. Нечуй-Левицький)
;
(29)
Віддава́ти / відда́ти нале́жне (рідко справедли́ве)
кому, чому
–
гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь
.
– Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню
(О. Гончар)
;
Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості...
(С. Крижанівський)
;
– Треба віддати йому належне, – каже Віталій. – Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь”
(О. Гончар)
;
Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися
(М. Ю. Тарновський)
;
(30)
Віддава́ти / відда́ти на пота́лу
кого, що
–
ставити в умови приниження, зневаги, знущання і т. ін.
Міріам ненавидить не тільки ворогів Месії, але й друзів Його, через те ненавидить, що вони не боронять Його, віддають на поталу вовкам Божого Сина
(М. Драй-Хмара)
;
І .. наші, і татари, і козаки, і хто тільки там не був! І тут відступати? Віддавати на поталу все!
(У. Самчук)
;
(31)
Віддава́ти / відда́ти па́льму пе́ршості
кому, чому
–
визнавати кого-, що-небудь найкращим; ставити когось, щось на перше місце
.
Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму – тобі віддаю!
(Л. Дмитерко)
;
Чи мається на увазі нас обох, а чи, може, вона вирішила винагородити Володю, віддати пальму першості тільки йому
(Ю. Бедзик)
;
Глядачі вагалися, кому з акторів – виконавців п'єси “Глитай, або ж Павук” – віддати пальму першості, і, врешті, розподілили її між усіма учасниками
(із журн.)
;
(32)
Віддава́ти / відда́ти се́рце
:
а)
(кому)
щиро, віддано любити когось
.
Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто в “поті чола” добуває хліб
(М. Коцюбинський)
;
– На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині!
(Панас Мирний)
;
Іншим уявлявся нам той, кому б випало щастя постукати в Надьчине вікно й кому вона віддала б своє серце
(О. Гончар)
;
б)
(чому і без дод.)
робити що-небудь або працювати з великою любов'ю
.
[
Годвінсон
:]
Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу...
(Леся Українка)
;
– А ти стань господарем землі.., почесною людиною, що своїй рідній державі увесь талант, усю силу, усе серце віддає
(М. Стельмах)
;
(33)
Віддава́ти (здава́ти) / відда́ти (зда́ти) в ру́ки (до рук)
кого, кому
–
передавати в чиєсь розпорядження, робити кого-небудь залежним від когось
.
Йому б чужої волі, його б комусь віддати до рук, самому ж собою розпоряджатися під такий бурхливий темп життя – важко
(Іван Ле)
;
“Так ось хто віддав його в руки панові”, – зупинився
[дід Дунай]
від страшного потрясіння
(М. Стельмах)
;
За свідченням “Столичних новин”, які записали на диктофон зізнання К., його нібито здали в руки міліції
(з газ)
;
(34)
Відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу (дух)
–
Одпочивала
[княжна],
Та й Богу душу оддала
(Т. Шевченко)
;
Його жінка віддала Богу духа
[дух]
в тій самій хвилі, коли виносили з хати її сердешного Михайлика
(І. Франко)
;
– Аби не він, – кивнув на Грицька Грищенка, – котрий затяг тебе напівживого до підвалу, ти давно б уже Богові душу віддав
(Є. Доломан)
;
Він усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу
(В. Дрозд)
;
Дивись в обід розгорілося
[дитя],
розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає...
(Панас Мирний)
;
(35)
Відда́ти / віддава́ти життя́
:
а)
(перев. за кого – що)
загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось
.
– Хто не охочий віддати своє життя за волю України, той нехай іде геть з нашого табору
(А. Кащенко)
;
[
Деїфоб
:]
Наш Гектор міг життя віддати, жінку залишити, осиротити сина для рятунку або для честі Трої
(Леся Українка)
;
Готова за волю щохвилини життя віддати молоде
(В. Сосюра)
;
Синам, що віддають життя за отчий дім, Що волю принесли крізь непроглядний дим, наш Київ Золоті розкрилює ворота
(М. Рильський)
;
б)
(кому, чому)
повністю присвятити себе кому-, чому-небудь
.
[
Річард
:]
Я все життя віддав зрадливому, невдячному кумиру...
(Леся Українка)
;
Уже восьмий рік зустрічаюсь з дітьми багатьох країн світу на фестивалі, з великим задоволенням і радістю спостерігаю за їх відкритим і щирим спілкуванням, дружбою, талантами. Цьому варто віддавати життя
(з газ.)
;
(36)
Відда́ти (віднести́) миша́м на сніда́нок (на сні́дання)
що
–
занедбати що-небудь, зіпсувати або знищити
.
Поки б химерив мудрий дід, Творили б, лежа
[лежачи],
епопею, Парили б скрізь понад землею, Та все б гекзаметри плели, Та на горище б однесли Мишам на снідання
(Т. Шевченко)
;
В бібліотеці .. висять портрети поважних предків; дивляться вони розумними очима на виснажених нащадків, що не тільки не заклали нової бібліотеки, а навіть стару оддали мишам на сніданок
(М. Коцюбинський)
;
(37)
Відда́ти [і] се́рце і ду́шу
:
а)
(чому)
присвятити себе чому-небудь, витрачаючи всю свою силу, енергію, життя
.
Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду, Він сім'ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав
(Я. Щоголів)
;
б)
(кому)
закохатися у кого-небудь
.
[
Маруся
:]
Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала
(М. Кропивницький)
;
(38)
Відда́ти оста́нній по́дих
–
Він
[Гризлов]
заворушив пошерхлими вустами, певно, хотів щось сказати, але так і не сказав, віддавши останній подих
(В. Кучер)
;
Мати недовго протрималася на цьому світі. Перед тим, як віддати останній подих, вона покликала до себе Тараса
(із журн.)
;
(39)
Відда́ти (рідко покла́сти) / віддава́ти (рідко поклада́ти) [свою́] ду́шу
:
а)
(за кого – що, заради кого – чого)
пожертвувати собою або бути готовим померти заради кого-, чого-небудь
.
– Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте – люблю її... душу свою віддав би за неї!
(Панас Мирний)
;
– Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати
(І. Нечуй-Левицький)
;
Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти
(М. Коцюбинський)
;
Заради подруги душу ладна віддати
[Надія]
(Яків Баш)
;
[
Хвора
:]
Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів
(Леся Українка)
;
б)
(кому, чому, перев. зі сл.
всю
)
охоче, з любов'ю витратити всю силу, всю енергію на кого-, що-небудь
.
Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу
(В. Козаченко)
;
– Трактористи душу віддають роботі
(П. Автомонов)
;
Вдома, перед тим як приїхала швидка допомога, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні – от-от душу віддасть
(Ю. Шовкопляс)
;
Щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала
(з газ.)
;
г)
(кому)
щиро полюбити кого-небудь
.
І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя
(В. Сосюра)
;
(40)
Відда́ти (спусти́ти) / віддава́ти (спуска́ти) [свій] дух
–
Іван як хватоне царя Ірода, так цар Ірод і дух спустив
(з казки)
;
– Ой, лишенько .. умираю! – скрикнула Явдоха та й дух спустила
(Панас Мирний)
;
Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати – Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку
(Борис Тен, пер. з тв. Гомера)
;
(41)
Відда́ти чо́ртові (ді́дькові) ду́шу,
зневажл.
:
– Наше діло, брат, таке: то на коні, то під конем. Я сам торік ледве чортові душу не віддав під Білою Церквою
(О. Гончар)
;
б)
(за що і без дод.)
продатися кому-небудь, відступивши від моральних норм
.
Був собі чоловік, та такий скупий на ті гроші! За гроші ладен був і душу дідькові віддати
(з казки)
;
– Це місце закляв старий князь, і ніхто його посісти не зможе, а хіба тілько
[тільки]
оддасть чортові душу, то тоді посяде
(Панас Мирний)
;
Відпла́чувати (віддава́ти, віддя́чувати, плати́ти, спла́чувати і т. ін.) / відплати́ти (відда́ти, віддя́чити, заплати́ти, сплати́ти і т. ін.) стори́цею
Дава́ти (віддава́ти) / да́ти (відда́ти) чоло́м
Дава́ти / да́ти (відда́ти) го́лову (рідше ру́ку) [відруба́ти (на відру́б, на ві́дсі́к і т. ін.)]
Зня́ти (ски́нути) і (та) відда́ти / віддава́ти [оста́нню] соро́чку [з се́бе]
Па́хне (ві́є, тя́гне, віддає́ і т. ін.) пу́сткою