СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ВЕ́ТХИЙ
, а, е.
1
.
розм.
Такий, що руйнується, зотліває, витирається від часу, тривалого існування, використання
.
Поженив
[Онисименко]
синів, доньок і внуків, багатьох поховав і жив собі самітно в своїм старосвітськім ветхім будиночку серед такого ж ветхого і запущеного саду
(М. Грушевський)
;
Ветха старенька гребелька заросла з обох боків темною сумовитою вільшиною
(С. Васильченко)
;
Обстановка тут була – саме мистецтво, правда ветхе: точені, рiзьбленi, iнкрустованi меблi, кришталевi люстри, викладенi кольоровим дубом пiдлоги, скульптури, килими...
(Р. Андріяшик)
;
Електричні мережі у ветхому стані
(з газ.)
;
// 
Дуже старий, знесилений глибокою старістю (про людину)
.
Вже ветхий собі був старик і трохи недобачав
(Д. Мордовець)
;
Раптом помітила вона спереду на обочині шляху згорблену постать зовсім ветхої бабусі, що ледве-ледве човгала хворими ногами
(Є. Кротевич)
.
2
.
заст., уроч.
Який існує з давніх-давен; стародавній
.
Скажи, що правда оживе, Натхне, накличе, нажене Не ветхеє, не древлє
[древнє]
слово
(Т. Шевченко)
;
Ветхою давниною, по-біблійному звучить для мене назва міста Канібама
(Т. Масенко)
.