ВЕРХО́ВНИЙ

, а, е.

Найвищий, головний

Прибути треба так, щоб, крім їх трьох, ні одна душа більше не знала. Такий верховний наказ

(В. Винниченко)

;

– І ви ще смієте згадувати про честь? – закричав Потоцький, бризкаючи слиною. – Наданою мені верховною владою я примушу вас служити королю і короні!

(В. Чемерис)

;

Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території

(з навч. літ.)