ПРИКО́ВУВАТИ

, ую, уєш, недок., ПРИКУВА́ТИ, рідко ПРИКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док.

що.

Куванням поєднувати із чимсь, прикріплювати до чогось

З пластин зварювали шоломи, вибивали з міді кола для щитів дружинників, золоті й срібні – для воєвод, клали по зброї чернь, приковували дорогоцінне каміння

(С. Скляренко)

;

Міцно прибивати що-небудь металеве до чогось

Зробив

[брат]

сундук і покрив його чорним лаком, .. прикував до нього здоровенний замчище, приробив залізну ручку

(Григорій Тютюнник)

;

перен.

Приморожувати що-небудь до чогось

Минулося літо. З півночі Налинули хуґи лихії, І хвилю, як бранку в неволі, Мороз прикував до каміння

(Дніпрова Чайка)

кого, що і без прям дод.

Приєднувати кого-, що-небудь до чогось ланцюгом, наручниками

– То, видно, його

[човна]

дощем відбило, – промовив Карпо .. – А бачили, що дощ надходить. Чому не прикували? Зараз його піймати і прикувати

(Панас Мирний)

;

Він мені дав поліційні наручники, і я ними, одним браслетом, і замкнула ворота. А другим – себе до них прикувала... За руку

(О. Ірванець)

кого, що, перен.

Змушувати кого-небудь залишатися на якомусь місці або перебувати десь

Ченцеві те негаразд, коли б приковував себе до келії, щоб міг затриматись в ній. Не вгодить він тим Господові й користі своїй душі не придбає

(Н. Королева)

;

Максим відчував, що йому ставало все тяжче й тяжче рухатись. Якась злобна сила його не пускала, приковувала, хотіла покласти на землю

(І. Багряний)

;

Ми, піхота, гвардія, не можемо приковувати себе до шляхів

(О. Гончар)

;

Бути причиною, яка позбавляє можливості або бажання рухатися

Він побіг щодуху убік, у поле, але ж валянки приковували ноги до землі, не слухались його ноги аж ніяк

(Ю. Покальчук)

;

Спогади про сільську школу прикували мене коло стола

(С. Васильченко)

;

Бути причиною, яка змушує кого-небудь перебувати десь

– Досі не міг я так часто приходити, робота приковувала до хати, але відтепер буду щонеділі в тебе

(О. Кобилянська)

;

Наукова праця була тою спасенною причиною, яка владно приковувала Євгена Вікторовича за робочим столом

(Іван Ле)

;

Очікування відповіді від Шелемехи прикувало мене до готелю

(М. Трублаїні)

кого, що, перен.

Викликати якийсь інтерес, притягати

Попелясте волосся хвилями стікало її стрункою фігурою, яка мимоволі приковувала увагу

(Ю. Винничук)

;

І хлопця, і дівчину захопило й прикувало до себе урочисте видовище велетенського параду

(Ю. Яновський)

;

Привертаючи до себе увагу, змушувати кого-небудь діяти в певному місці

Бармаш скорше відчув, ніж почув, що кулемет на другому броді змовк і більше ніколи вже не обізветься .. “Чи ж зможу я приковувати їх

[ворогів]

до себе ще цілих двадцять довгих хвилин?”

(В. Козаченко)

;

Згромаджена козацька сила прикувала польське військо до Пиляви

(Я. Качура)

;

Викликати прихильність, почуття дружби, кохання; притягати до себе

Та дивна сила, що прикувала його до руської княжни, змусила на час навіть змінити свої узвичаєння, свою натуру

(П. Загребельний)

;

у сполуч. зі сл.

очі

погляд

Зосереджувати свій погляд на кому-, чому-небудь

Прикувала

[Соня]

очі, дожидає. Чую, як дужче й дужче б'ється в неї серце, а рука все тисне, мов на якусь змову кличе мене без слів

(С. Васильченко)

;

Самотня сиділа

[Ольга],

прикувавши погляд до світлового сигналу над дверима операційної

(П. Дорошко)

(1)

Як (мов, ні́би і т. ін.) прикува́в (прикува́ла, прикува́ли)

кого

–

щось змусило завмерти, не рухатися з місця

Хотів утікати з-посеред того страшного натовпу, але ослаблення тіла немов прикувало його до місця

(І. Франко)

;

Якась думка чи здогад ніби прикували його до крісла

(Л. Смілянський)

;

Миловида .. заніміла: до неї плазував гад .. І хотіла підвестися та втекти, поки не пізно, і не могла: гад мовби прикував її жаринами-очима до землі

(Д. Міщенко)

◇

(2)

Прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір)

чиї (чий)

–

привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом

Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі

(М. Коцюбинський)

;

Вода приковувала до себе зір: повагом і дужо йшла вона, як кобзарева дума або ж мисль філософа, розтинаючи степ на зелені обаполи

(Р. Іваничук)

;

Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір...

(Є. Гуцало)

;

Вмить Кольчин зір прикувала одна дрібниця – всього лише блискучий “маузер” на кухні біля котла...

(І. Багряний)

;

(3)

Прикува́ти / прико́вувати до лі́жка

кого

–

позбавити когось можливості рухатися, ходити (перев. про хворобу)

Палія хвороба надовго прикувала до ліжка. Пив горілку з порохом – не помагало

(Ю. Мушкетик)

;

Цього разу до шпитального ліжка прикувала повстанця жовтяниця

(М. Андрусяк)

;

Трохи не все місто висипає на вулицю. Тільки ті, кого лиха хвороба приковує до ліжка, зостаються у хатах

(Панас Мирний)

;

(4)

Прикува́ти (прип'я́ти, прип'ясти́, припну́ти) до гане́бного стовпа́

–

осудити, затаврувати, зганьбити і т. ін. кого-небудь

А тебе, Ґедзику, я виведу на чисту воду і припну до ганебного стовпа

(М. Коцюбинський)

;

Історично важливо об'єднати всі миролюбні сили, прип'яти до ганебного стовпа тих, хто загрожував людству атомною бомбою

(Н. Рибак)

;

– Ваші жахливі діяння вас же й прикують до ганебного стовпа. Бійтеся цього! Ніхто з порядних людей не подасть вам руки

(Б. Левін)