ПРИ́ГОЛОСНИЙ

, а, е, лінгв.

Який утворюється внаслідок проходження струменя повітря через перепону в певному місці мовного апарату (про звуки мови)

У конспекті лекції розглядається розподіл голосних і приголосних звуків сучасної української літературної мови, надається їх лінгвістична та семантична характеристика, варіанти

(з навч. літ.)

;

Кайнаров .. досі говорив з акцентом, приголосних звуків вимовляти не вмів .. і для полегшення завжди починав з “і”

(П. Загребельний)

;

у знач. ім. при́голосний,

ного,

ч.

Звук, основою якого є шум, що виникає внаслідок проходження видихуваного струменя повітря через перепону, утворювану в певному місці мовного апарату

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, що розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму

(з наук.-попул. літ.)

;

Козаки .. заспівали її

[пісню]

в швидкому маршовому темпі, і слова “засвіт встали” через незручність вимови (збіг приголосних) перетворяться згодом на “засвистали козаченьки”, і пісня так полине у віки...

(В. Чемерис)

;

– Та ти розумієш, – почав Коча, порипуючи приголосними, – яка біда. У мене проблеми зі сном

(С. Жадан)

△

(1)

Глухи́й при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що вимовляється без участі голосу; протилежне

дзвінкий

приголосний

Вимова глухих приголосних усередині слова перед дзвінкими шумними буде дзвінкою: боротьба [бород'ба], вокзал [воґзал]

(з навч. літ.)

;

(2)

Дзвінки́й при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що вимовляється з участю голосу; протилежне

глухий приголосний

В українському літературному мовленні дзвінкі приголосні наприкінці слів і складів не оглушуються: [голуб], [мороз], [ніж]; [дубки], [стежка]

(з навч. літ.)

;

(3)

Дрижа́чий при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що утворюється внаслідок переривання видихуваного повітряного струменя ритмічно вібруючим мовним органом; вібрант

Український дрижачий приголосний [р] є альвеолярним звуком

(з наук. літ.)

;

(4)

Зі́мкнений при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що утворюється при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря

За способом творення розрізняють зімкнені тверді, напівпом'якшені та м'які приголосні

(з наук. літ.)

;

(5)

Зубни́й (дента́льний) при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що утворюється при наближенні кінчика язика або його передньої частини до верхніх зубів

Починаючи з XII ст. або трохи пізніше поширюється ствердіння кінцевих зубних приголосних на всьому південному заході Русі

(з наук. літ.)

;

(6)

Латера́льний (бокови́й) при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, при вимові якого кінчик язика впирається в альвеоли або у верхні зуби, а повітряний струмінь проходить з обох боків

Сполучення передньоязикових зімкнених із передньоязиковими щілинними боковими [тл], [дл], [т'л'], [д'л'] вимовляють одним артикуляційним рухом. Такі приголосні – латеральні – виступають у словах і на межі слів: котли, мітла, сідло, петля, тут липа

(з наук. літ.)

;

(7)

М'яки́й при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, при вимові якого середня частина язика наближається до твердого піднебіння; протилежне

твердий приголосний

В українській мові десять м'яких і двадцять два твердих приголосних. Усі м'які приголосні, крім [й], мають парний твердий

(з навч. літ.)

;

(8)

Пла́вний при́голосний,

лінгв.

–

назва сонорних приголосних звуків [р] і [л] за їхніми акустичними особливостями

У давньоболгарській мові перед плавними приголосними розташовувалися звичайні редуковані голосні. Плавний після редукованого у цій позиції набував складотворчості

(з наук. літ.)

;

(9)

Подо́вжений при́голосний,

лінгв.

–

приголосний, який вимовляється трохи протяжніше, ніж звичайний, і на письмі позначається подвоєними буквами

Подвоєні літери вживають на позначення подвоєних приголосних звуків та подовжених м'яких приголосних

(з навч. літ.)

;

(10)

Пом'я́кшений при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що вимовляється з додатковим піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння

Пом'якшеними (перед звуком [і]) можуть бути всі тверді звуки, що не мають “м'яких” пар. Пом'якшений приголосний лише наближається до артикуляції [і], кінчики губ трошки розходяться

(з навч. літ.)

;

(11)

Середньоязико́вий при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що утворюється піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння

Звук [й] перед голосним вимовляється як середньоязиковий приголосний [й]

(з навч. літ.)

;

(12)

Соно́рний при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом

Сонорні приголосні не мають парних глухих або дзвінких звуків і тому ніколи не вимовляються глухо ні в кінці слова, ні перед глухим

(з навч. літ.)

;

(13)

Тверди́й при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що вимовляється без додаткового наближення спинки язика до твердого піднебіння; протилежне

м'який приголосний

Якщо приголосний стоїть наприкінці слова або ж після нього наступними є голосні [а], [е], [и], [о], [у], апостроф чи інший приголосний, тоді він завжди твердий

(з навч. літ.)

;

(14)

Фаринга́льний при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, що утворюється внаслідок зближення кореня язика із задньою стінкою зіва

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний [ґ] перейшов у глотковий, або фарингальний, [г]

(з наук. літ.)

;

(15)

Шипля́чий при́голосний,

лінгв.

–

передньоязиковий приголосний звук, при вимові якого виникає специфічний шум

Шиплячі приголосні в українській мові передаються на письмі літерами ш, ж, ч, дж

(з навч. літ.)

;

(16)

Шу́мний при́голосний,

лінгв.

–

приголосний звук, який твориться одним шумом або шумом з участю голосу

До шумних приголосних належать двінкі й глухі приголосні звуки

(з навч. літ.)