ПРЕЧУДО́ВНИЙ

, а, е, розм.

Дуже чудовний (у 1 знач.)

Шаблю при Чортовусовi i оружжя знайшли

[люди]

пречудовне, та ба: нiхто не схотiв його носити, бо Чортовус був, кажуть, чарiвник

(П. Куліш)

;

Зростай же, добрий, пречудовний світе! Вогонь чуткий, з-під молота іскрись! А ти, життя – рясне, широковіте, все вверх берись, до сонця, вгору, ввись!

(П. Тичина)

;

[

Полоній

(читає):

]

“Небесному ідолові моєї душі, пречудовній Офелії”

(Л. Гребінка, пер. з тв. В. Шекспіра)