АБИ́
, спол.
1
. умовний.
Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б
. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно
(Т. Шевченко)
;Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться
(Марко Вовчок)
;Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали
(М. Коцюбинський)
;Синам мужицьким всі шляхи відкриті. Аби хватило волі та снаги
(М. Бажан)
.2
. мети.
Починає підрядні речення мети; щоб
. – Я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих
(І. Котляревський)
;Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця
(Панас Мирний)
;Колесив сюди й туди, аби змилити увагу тих, що могли слідити за ним
(І. Франко)
;Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам
(П. Панч)
.3
. з'ясувальний.
Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб
. Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї
(М. Коцюбинський)
;Тимофій Заброда того і жде, аби в сінях, у темряві, огріть кийком хазяйського сина Левка
(К. Гордієнко)
.4
. допустовий, діал.
Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би
. – Я аби хотів що попові дати, то не даю, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти
(В. Стефаник)
.