ПРЕСКРИ́ПЦІЯ
, ї, ж.
1
. лінгв.
Опис, що містить певні правила, які регламентують уживання мовних одиниць
. Нелінійність розвитку літературної мови особливо помітна на прикладі встановлення фраземної норми в нових білоруській та українській літературних мовах, адже прескрипція цього різновиду норми опинилася поза увагою кодифікаторів обох ідіомів
(з наук. літ.)
.2
. Припис, норма і т. ін., що зобов'язують, дозволяють чи забороняють щось зробити та не є істинними або хибними
. Зміст епістемологічної прескрипції виявляється в тому, що сущим, відповідність до якого й утворює істину, стверджується логічно сконструйована система юридичних конструкцій, які хоча й існують окремо від юридичного матеріалу (правових норм), однак фіксують його сутність, постаючи незмінними фігурами права
(з наук. літ.)
.