ПОКОЛУПА́ТИСЯ
, а́юся, а́єшся, док.
1
. Укритися тріщинами, заглибинами; потріскатися, поколотися
. От і покликала зараз наньмичку
[наймичку]
і звеліла усю ту глину на печі, що поколупалася, стерти та новою позамазувати скрізь(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Вона ніколи дуже нічим не клопоталась: .. чи хата два дні не метена, а піч поколупалась, .. їй дарма!
(Грицько Григоренко)
.2
. Колупатися якийсь час
. Отава поколупався виделкою в якійсь там потраві, надпив трохи чаю і вийшов з їдальні
(П. Загребельний)
;Омелько нахилився, щось поколупався зі своїми м'якими чоботами, щось попорпався із лижами та й крикнув у темряву: – Синку! Ти прив'язав Лиска?
(Ю. Логвин)
;Разом в автівці поколупалися, разом зрозуміли: не дадуть їй ладу
(Люко Дашвар)
;Він поколупався в кишені і витягнув звідти новеньку металеву гривню
(С. Андрухович)
.