ПОКОЛО́ТИСЯ
, колю́ся, ко́лешся, док.
1
. Уколоти, поранити себе чим-небудь гострим у багатьох місцях
. Мишук миттю перебіг через огород і добіг до загороди. З одчаю та з ляку він подерся на загату, неначе кіт, поколовся об кілки й острішки
(І. Нечуй-Левицький)
;Дівчина і через ту стерню хутко перейшла, так вправно совгаючи по ній босими ногами, що й не покололась
(Леся Українка)
;Повзу, повзу, а воно пісок, якірців, колючок повно, весь уже поколовся
(О. Гончар)
;– Ой, їжак-їжачок! Та який же гарний! – радісно вигукнула Галя. Усі оточили Тараса. – Де це ти його впіймав? – Ось тут, недалеко, в будяках. Бачиш – поколовся
(Ю. Мокрієв)
.2
. розм.
Розколотися (у 3 знач.) (про всіх або багатьох)
. Всі, викликані на допит уночі, вранці повернулися. А повернувшись, мовчали, мов у рот води понабирали, лише хмурились та зітхали раз по раз. “Мабуть, покололися хлопці”, – так вирішив Охріменко
(І. Багряний)
.3
. Укритися тріщинами в багатьох місцях або розколотися на багато частин
. Перед очима на Дніпрі коїлося щось неймовірне. За переднім крижаним полем, що вже покололося й пішло по обидва боки Хортиці, сунулося друге, неначе ще більше, а слідом – уже третє; далі ж угору все було біле від криги
(А. Кащенко)
;Долівка в хаті була чорна, з ямами, стеля покололась
(М. Коцюбинський)
;І ревонули сурми архангельські... Розверзлися небеса... Репнула земля й покололася...
(Остап Вишня)
;Вже немилосердно пече сонце, вже вітер рве й вихрить над льодами, вже потріскались, покололись вони, але Дніпро не може скинути крижаного покрову, жде
(С. Скляренко)
; * Образно.
Небо нічне на зірки покололось
(О. Забужко)
.