ПОКОНВІ́ЧНИЙ

, а, е, рідко.

Те саме, що споконві́чний.

В наші любі, поконвічні високі Карпати Зайшло ясне, красне сонце нічку переспати

(С. Воробкевич)

;

Його далеко більше обходять деталі хліборобського життя в тій далекій країні: багатство збіжжя, вина, садовини, доброї води і паші, а також брак вітрів, громів, граду і повеней, тих поконвічних ворогів убогого гірняка-хлібороба та пастуха

(І. Франко)