ПОКЛИ́КНУТИ

, ну, неш, док., кого, що і без прям. дод.

Однокр. до поклика́ти.

Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув “вічную пам'ять” небіжчикові

(І. Нечуй-Левицький)

;

– Я чула, як ти про мене розпитував, от я й прийшла до тебе. Ти радий? – Радий, дуже радий! – покликнув Павлусь і простяг до неї обидві руки

(Леся Українка)

;

– Хто за нами? – покликне ще раз батько Пугач

(П. Куліш)

;

– Марусю! – покликну. – Се ти? Тая покірлива?..

(Марко Вовчок)