ПОКЛЯ́КЛИЙ
, а, е.
Дієпр. акт. до покля́кнути.
[
Галя
:]
Ті рученьки маненькі, похололі, Покляклі од жаху, вп'ялись в мене...(Л. Старицька-Черняхівська)
;На просланім чапані, звівши покляклі руки до сходу сонця, молився Ісен-Джан
(Іван Ле)
;Поки писар грів біля вогню покляклі пальці, полковник власноручно написав подорожнього листа
(Ю. Мушкетик)
;Провідник заходився лежачи розтирати покляклі руки, наче попік їх на вогні, а не на пронизливому холоді
(І. Білик)
;Гули вітри. Тріщали покляклі віти у ялин
(В. Стус)
;В передобідню пору дорога повела нас поміж широких піль, де, обкурені рудим пилком, доспівали жита – покляклі, безшелесні, рідкі
(Ю. Мушкетик)
.