ПОКІ́РНО
.
Присл. до покі́рний.
Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку
(Панас Мирний)
;Вона покірно зносила його деспотизм
(М. Коцюбинський)
;Він покірно одвернувся до стіни і, хоч був особою статечною й всіма поважаною, проте в'язні деякі ще перевірили, чи він не бачить
(І. Багряний)
;[
Єпископ
:]
Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу(Леся Українка)
;Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом
(О. Довженко)
;Я йшов покірно, похапливо, мовчки, як раб
(Б. Антоненко-Давидович)
;Одарка так на дівчину глянула, що та покірно за нею у хату пішла
(Д. Білий)
;Славка ж ступала, покірно схиливши голову й не наважуючись озирнутися
(І. Білик)
;Ми покірно заплатили стільки, скільки від нас вимагали
(Валерій Шевчук)
;Він зовсім не думає, що, може, доведеться покірно здати звіт за свої мандри на чужині і, як блудному сину, проситися до батьківської хати
(О. Шугай)
;Пес покірно ліг, але й далі дивився на Макара нашорошено
(І. Роздобудько)
.