ПОКАЯ́ННЯ
, я, с.
1
. Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу
. – Ви в яких справах до воєнкома? – запитала дівчина, поглянувши на другі двері з написом “воєнком”. – Прийшов з покаянням
(М. Стельмах)
;Не слова покаяння донеслись до вух султана, а річ, яка примусила б кожного в Турецькій імперії задуматись, насторожитись, злякатись
(Р. Іваничук)
;Славнозвісний Кудеяр-розбійник, як відомо, пролив ріки крові чесних християн, потім Господь вділив йому іскру розуму й покаяння
(Є. Гуцало)
;Хто щиро кається і оплакує свої гріхи, в милосерді не може бути відмови, але тривалий непослух і глибоко закорінене духовне зіпсуття можуть бути винищені лише вогнем тривалого покаяння
(П. Загребельний)
;У пориві щирого покаяння батьки обіймаються і випускають із рук пістолети
(І. Карпа)
.2
. церк.
Визнання вірянином своїх гріхів перед священником; сповідь
. Тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя
(з рел.-церк. літ.)
;Як той вітру плач в камінні Поривав мене! мов стогін Грішних душ без покаяння
(Леся Українка)
;– Помреш без покаяння? – спитав попик. – А я й не думаю вмирати
(О. Ільченко)
.3
. церк.
Різновид церковного покарання, яке полягає у примусовому та підконтрольному виконанні певних значущих дій
. Церковні покаяння передбачають обов'язкове дотримання посту, читання молитви, здійснення поклонів та ін.
(з рел.-церк. літ.)
.