ВВЕ́РГНУТИ

див.

вверга́ти

ВВЕРГА́ТИ

(УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ), ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., кого, що, книжн.

Кидати, силою поміщати і т. ін. когось, щось куди-небудь

Йосип, якого за намовою увергають в темницю, вийшовши, отримує владу над усім Єгиптом

(з рел.-церк. літ.)

;

– Великий княже і василевсе Русі! – засміявся Святополк. – Тобі мало того, що ти вверг мене в цей поруб, хочеш познущатися з мене?

(С. Скляренко)

;

[

Ганна

Покарає її

[Орину]

Господь Бог наш і ввергне у пекло, і горіти буде

(В. Собко)

перен.

Утягувати кого-, що-небудь у щось (звичайно несприятливе, небезпечне і т. ін.)

Він вирушає в своє рідне місто відвідати свого дядечка й увергає себе в неймовірні пригоди

(із журн.)

;

Ми виступаємо не проти Туреччини, а проти свого рабського становища, в яке ввергла нас Порта

(В. Малик)

;

Приводити кого-небудь у якийсь стан (звичайно неприємний, тяжкий і т. ін.)

Безпорадний, з онімілими ногами, що вже не слухалися, волав одного – більше не виринати з забуття, до якого ввергало його уже не вперше

(Г. Колісник)

;

Ввергло бабу в лихоманку, Оком за ніч не звела

(С. Воскрекасенко)