ПА́ВОЛОКА

, и, ж.

У Давній Русі – узагальнена назва міцних і дорогих тканин: порфіри, парчі, оксамиту, як правило, багряного кольору

До палати зайшли раби, що крокували слідом за василіком

[послом Візантії],

і поклали перед київським князем дари – коштовні паволоки, узороччя, позолочений щит і меч

(С. Скляренко)

;

З чужинецьких, привізних тканин найпоширеніший по всій Україні був шовк, що в старих літературних пам'ятках називається паволокою

(О. Воропай)

;

Посеред табору, на половецьких возах, застелених нікому тепер не потрібними паволоками та оксамитами, лежали поранені

(В. Малик)

;

Суворі келейники попровадили мене до нової гридниці, в теплих вогнях свічних, в притемненому блиску золота й паволок, у тонких заморських пахощах

(П. Загребельний)

перен.

Негуста пелена диму, туману і т. ін., що займає певний простір

А вже небо в квітчастих паволоках: Хмарна галич біду пасе. Ой, ярує вітер в червоних таволгах: Як зірветься – ввесь цвіт знесе!

(М. Драй-Хмара)

;

Під тонкою паволокою хлюпотіла похмуро багнюка

(Б.-І. Антонич)

;

Глянувши крізь паволоку туману на нього

[Петровського],

на піднесені страшно руки, мов крила, Андрій знову згадав свою матір і ті її очі безтямні, і видалося йому, що щось валиться з грохотом

[гуркотом]

(І. Багряний)

;

Опускалось у димарі оранжеве сонце. Вогка осіння паволока котилась по городах

(В. Дрозд)

;

Здавалося, що ми потрапили в інший вимір і бачимо свою планету крізь паволоку сконцентрованого часу, поволі від неї віддаляючись

(Н. Околітенко)