ОТУМА́НИТИ
див.
отума́нювати
.ОТУМА́НЮВАТИ
, юю, юєш, недок., ОТУМА́НИТИ, ню, ниш, док.
1
. тільки 3 ос., що, рідко.
Те саме, що затума́нювати 1
. Густішає вечірня імла над Дінцем, отуманює його м'яким покривалом
(із журн.)
.2
. перен.
Притуплювати, затемнювати свідомість кому-небудь; туманити
. [
Орест
:]
Яке се буде життя! Подумай, Любо!.. [
Любов
:]
Ти отуманюєш мене. Жити так трудно і страшно...(Леся Українка)
;Мабуть, ніхто так не отуманює людей, як всілякі крикуни й горлодери, ці блазні натовпів і несамовиті пророки темних, обмежених умів!
(П. Загребельний)
;Може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми .. прийняли бумагу чисту за гроші
(І. Карпенко-Карий)
;[
Анна
:]
Одурили мене, отуманили(І. Франко)
;– Твої облесні речі не отуманять голови моєї, як колись твої підступні обіцянки
(М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
;//
Позбавляти можливості правильно сприймати, оцінювати дійсність
.– Відки .. у того Коня така прихильність до чоловіка? – Блискучі шори, мабуть, отуманили його! – мовив Цап
(І. Франко)
;Вже йому голову навік отуманила влада
(Ю. Мушкетик)
.3
. кого, що, перен.
Зумовлювати стан запаморочення; запаморочувати, п'янити
. Сходила соком запашна суниця, задурливо пахтів явір над сагою, отуманювали рожеві трави
(К. Гордієнко)
;Пий, поки голову вино не отуманить, Забудь зловмисного, що гнівається й ганить!
(В. Мисик, пер. з тв. Омара Хайяма)
.