ОТИ́М-ТО

, спол., розм.

Те саме, що оти́м.

Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться?

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

– Ну, у мене буде сьогодні мій добрий геній .. І я біжу, лечу, щоб .. по заслузі його стрінути. Отим-то я сяду на фіакра

(Г. Хоткевич)

;

Кохав, але... здається, безнадійно. Отим-то й воював з тією хворобою з усією наполегливістю тверезого розуму

(І. Багряний)

;

А в партизанів, кажуть, самопали Такі, що все лихеє спопеляють. Отим-то їх, як рідних, полюбляють Всі наші люди в кожному куточку

(П. Воронько)