НАРОБИ́ТИСЯ
, роблю́ся, ро́бишся; мн. наро́бляться; док., розм.
Багато, досхочу попрацювати
. – Як тихо... – думав собі Зінько .. – І добре жити під тими тихими вербами, усмак наробившись, усмак і відпочивши!
(Б. Грінченко)
;Веселіше на душі стає, як наробишся!
(К. Гордієнко)
;– Якось навесні позичив Яць коней і виїхав із своєю Паранькою в поле орати. Під полудне, вважай, виїхав, коли порядні ґазди вже го-го як наробилися
(І. Нижник)
;– Сідай, Павле Івановичу, ще наробишся сьогодні...
(В. Єшкілєв)
;//
Стомитися від надмірної роботи
.[
Дід Северин
:]
Наробиться, на сонці напечеться, насилу ноги додому приволоче [приволочить];
тільки ж вулиця загомонить, то де тая в його й сила візьметься: так немов і не ходило й не робило(С. Васильченко)
;Ходять зажурені люди. Як наробились їх стомлені руки, як наносилися спини!
(М. Драй-Хмара)
;Де він не робить, як він не наробиться, а увечері таки прийде до неї
(М. Стельмах)
.