НАДИ́БУВАТИ
див.
надиба́ти
.НАДИБА́ТИ
, а́ю, а́єш, НАДИ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДИ́БАТИ, аю, аєш, док., розм.
1
. кого, що.
Зустрічати на шляху, по дорозі кого-, що-небудь
. Іде козак дорогою. Дівку надибає
(С. Руданський)
;Він оглядався по дорозі, чи не можна б до когось прилучитися, але нікого такого не надибував
(Н. Кобринська)
;А вона все йде та йде. Нарешті, надибала якусь високу-високу хату без вікон і без дверей
(І. Цюпа)
; * Образно.
Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода
(І. Франко)
.2
. кого, що і без прям. дод.
Знаходити або виявляти кого-, що-небудь десь; відшукувати
. На стіні надибую портрет господаря, мальований олівцем
(Іван Ле)
;Коли вода спала, я ходив далеко в луги, надибував каміння, одшліфоване до вроди
(М. Воробйов)
;Лиха доля й під землею надибає
(Номис)
;Сьогодні я надибав народну мудрість: боягуз тричі вмирає
(В. Дрозд)
;//
на кого – що.
Випадково натрапляти, натикатися на кого-, що-небудь
.Тоня, заглибившись в ті простори далеко, надибує часом лише на міцні укриття у землі та на сліди клумб біля командного пункту
(О. Гончар)
;Ходили хлопці Огнивка за ріку Шкловку, надибали там на козаків. Прийняли їх, як побратимів. Частували, розпитували
(Н. Рибак)
;Він ще з дитинства надибав на пораду Фрідріха Шлоссера за будь-яких умов не порушувати душевної рівноваги й раціонально розміщувати в душі силу й лагідність, суворість і поміркованість
(Олекса Ізарський)
.