НАДБИ́ТИЙ
, а, е.
1
. Дієпр. пас. до надби́ти.
Чадить світло, скло заяложене, зверху надбите, а все-таки видно Петрові
(А. Тесленко)
;Сторож Юхим, із якимось сусідом .. сидять за столом, читають до кухонної гаснички із завжди надбитим склом
(С. Васильченко)
;Цегельня дала першу продукцію. Василь Іванович взяв до рук цеглину, – ще гарячу, трохи нерівну, шершаву, один ріжок надбитий, тріщинка вздовж
(Ю. Яновський)
;Варта містилась через сіни у малій “дідовій” хатині .. Під сволоком висіла на дротині лампа-ліхтар, надбита й закурена
(У. Самчук)
;Сильний бій був... Тут я витягав дерево з нашої хати надбитої. Двері плавали майже цілі і обаполи. А вікон – ні однісінького і в трісках не знайшлося...
(Григір Тютюнник)
;[
Флорентієць
:]
Яка самотність! Монастирські мури, Чиїсь надбиті плити у траві(Л. Костенко)
.2
. у знач. прикм.
Із тріщинами, зазублинами; щербатий (перев. про посуд)
. Борис не смів і очей піднести, не смів глянути на свого друга і вчителя. Його голос змінився, тремтів, як надбитий баняк
(І. Франко)
;Латали
[міст],
заповняли нові щілини, бандажували рани, дротували, мов надбитий горщок(Б.-І. Антонич)
;Хвора мати дістала надбитий чавунець і колотила в ньому крейду, збираючись, мабуть, білити хату
(М. Циба)
.3
. у знач. прикм., перен.
Ледь чутний, несильний (перев. про голос).
Бліде звичайно, справді аж матове обличчя письменника
[М. Коцюбинського]
та його тихий, ніби надбитий чи надщерблений, тембр голосу просто ніби якось пасували до ясної, делікатної, завжди рівної вдачі(С. Єфремов)
.