НАВА́ЖУВАТИСЯ
, уюся, уєшся, рідко НАВАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
1
. на що і без дод., з інфін.
Відважуватися, насмілюватися на який-небудь учинок, на якусь дію
. До самого вечора не наважувалися Ярошенки вийти зі свого сховища
(О. Маковей)
;[
Трохим
:]
То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько(М. Кропивницький)
;Нарешті, надумавшись і наважившись на відчайдушний план, Максим пустився стовпа, зробив кілька кроків і .. поплив
(І. Багряний)
;Марія й сама не пам'ятає, як вона наважилась вигукнути оті слова, що йшли з глибини її серця
(І. Цюпа)
;В господаревому голосі чулась неприязнь, і Годой не наважився заперечувати
(І. Білик)
.2
. з інфін., рідко.
Мати намір, збиратися
. Гашіца сідає під кущем і, обнявши коліна руками, наважується чекати парубка
(М. Коцюбинський)
;Сахно повернула й наважилася була плисти назад, коли це побачила за берегом озерця якісь мережані залізні споруди
(Ю. Смолич)
.3
. на що, діал.
Замірятися, зазіхати на кого-, що-небудь; робити замах
. “Не інакше, як мольфарова справа, – гірко думав Іван, – наважився на життя, хоче з світу мя
[мене]
звести”(М. Коцюбинський)
;Гриць спробував боронитися: – Та що ж я? Короп наважився на моє життя!
(Л. Мартович)
.