СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
МО́ВКНУТИ
, ну, неш; мин. ч. мовк, ла, ло і мо́вкнув, нула, ло; недок.
1
.
Переставати говорити; замовкати
.
Всі робітники мовкнуть і хиляться, де котрий із них
[підмайстрів]
проходить
(І. Франко)
;
В тінях тих шепотіли закохані пари і, почувши, що хтось надходить, мовкли та притулювалися ще ближче до тинів та до дерев
(Б. Лепкий)
;
Дарка виставляє свої здивовані, перелякані очі наперед, як слимак ріжки, й мовкне
(Ірина Вільде)
;
Ясеня розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували
(С. Голованівський)
.
2
.
Переставати звучати, бути чутним; затихати
.
Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть...
(Уляна Кравченко)
;
Вже й завіса піднялась. Мовкне в залі сміх
(І. Муратов)
;
Той крик страшний, той плач малят когось благав, просив, та порскав чергу автомат, і мовкли голоси
(І. Гончаренко)
;
Фонтани мовкнуть, що гули віками, І розступаються печальні храми Від помахів осатанілих рук
(Д. Павличко)
;
Мовкне й видзвін мантачки об косу, косарі повертаються межами
(Є. Пашковський)
;
* Образно.
Серденько мовкне, серденько в'яне...
(П. Грабовський)
.
3
.
перен.
Відходити на другий план, втрачати своє значення
.
Кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів, що становило половину капіталу, який вона мала. Супроти цього факту мовкли всі уподобання й жадоби посідання
(Н. Кобринська)
;
Завжди гордлива, – глянь: я покiрна вiднинi! Мовкне iронiя – буду спiвати осанну лицарю честi, найкращому з кращих – мужчинi!
(С. Йовенко)
.