Що то перший гість – тепле сонечко, А другий же гість – ясний місяченько, А ще й третій гість – зоря ясная...

Ой, не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому

Місяченьку, чародію, не жартуй крізь вікна з ним не лягай йому на вії ти промінням голубим

Все наше ліричне замилування зорями та місяченьком – то наша людяність, наша чуттєвість, приписана холодному зодіаку, котрому до нас – ані найменшого діла

Потім місяченько за хмару сховався, і більше нічого не було видно