МАНІ́Р
, не́ру, ч., розм.
Спосіб дії
. Оглянувшись, він побачив, що з гори вільним поковзом мчить лижа, за нею котиться людина, а за людиною, таким самим манером, друга лижа
(М. Трублаїні)
;Розгорнув – вишите нагруддя сорочки. Знайомі нитки, знайомий манір шитва
(М. Дочинець)
.○
(1)
На мані́р,
у знач. присл.
:а)
(чого)
подібно до чого-небудь; так, як щось, як у чомусь
.Перед репродуктором стоїть кумова мама (сімдесят три їй), підібгала спідничку на манір трусиків, держиться за стільця і підскакує: – Раз-два-три
(Остап Вишня)
;Подарунки здебільшого дрібненькі, на манір ґудзика – сувеніри називаються
(В. Нестайко)
;б)
(кого, чий)
за певним зразком або наслідуючи кого-небудь; так, як хтось
.Сам він
[учитель]
прямий, як дошка, був і підстригав свою борідку на манір Ісуса(П. Тичина)
;– Здорово, молодці! – гаркнув він на московський солдатський манір
(І. Багряний)
;Зачіску вона носила майже на хлоп'ячий манір
(О. Гуреїв)
;– З молоком чи без? Рекомендую на англійський манір з молоком
(Ю. Винничук)
.◇
(2)
На оди́н мані́р
:а)
(перев. з дієсл.)
за тим самим зразком; однаково
.Формений одяг шили на один манір
(із журн.)
;б)
дуже схожі між собою; однакові
.Будинки світлі, багатоповерхові, хоча всі, як близнюки, на один манір
(О. Гончар)
;(3)
На свій мані́р,
з дієсл.
– відповідно до своїх уподобань; по-своєму
.– Гарні в тебе коси, Нонно. Та ще ти їх якось заплітаєш на свій, на особливий манір
(О. Гончар)
;Обіймаючи й цілуючи її, я думав, чи справді почуваюся щасливим. Мабуть що так. Але на свій, особливий манір
(О. Авраменко, В. Авраменко)
;Вшановуємо пам'ять Хімічного Батька. Тільки на свій манір
(Любко Дереш)
;(4)
На таки́й мані́р,
з дієсл.
– таким способом; так
.– Дай мені, батю, в зуби. – Це він на такий манір просить у батька закурити
(О. Гончар)
.