ЛУЧИ́НА

, и, ж.

Довга тонка тріска, признач. для розтоплювання печі; скіпка (у 1 знач.)

Я ходила, молода, в темний ліс по лучину

(П. Чубинський)

;

Дружина коцюбою з печі вигрібає присок і довго дмухає, поки від жаринки не спалахнула смолиста лучина

(М. Стельмах)

Те саме, що скі́пка 2

Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами...

(Панас Мирний)

;

Якщо десь і горіла свічка або лучина, то їхнє слабке світло не пробивалося назовні крізь маленькі затулені віконця

(В. Малик)

;

* Образно.

Вона

[пісня]

огнистая лучина, Що жару в серця долива

(І. Франко)