БЕРНАРДИ́НЕЦЬ

див.

бернарди́нці

БЕРНАРДИ́НЦІ

, ів, мн. (одн. бернарди́нець, нця, ч.).

Чернечий орден, названий за ім'ям Бернарда Клервоського, який у XII ст. здійснив реорганізацію католицького чернечого ордену цистерціанців

1481 року бернардинці одержали від папи Сікста IV привілей, що його надавано тільки орденам у Святій Землі

(з навч. літ.)

іст.

У давній Польщі і Литві чернечий орден, який відрізнявся від францисканців лише дещо суворішим статутом і мав назву, що походила від собору Св. Бернарда Сієнського у Кракові, збудованого 1453 р. королем Казимиром IV Ягеллоном; обсерванти

Перший костьол на Південному Сахаліні побудували краківські бернардинці

(з мемуарної літ.)