БЕРКИ́Ц

див.

берки́ць

БЕРКИ́ЦЬ

, БЕРКИ́Ц, виг., розм.

Уживається як присудок за знач. берки́цьнути і берки́цьнутися.

Беркиць

[Олена]

з ліжка до ніг Зубишиних та й лежить, і плаче, і просить

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

Я лечу, .. запинаюся на перелазі і в поспіху беркиц догори ногами в рівчак

(І. Франко)

;

От почалася засуха. Вівці гинуть. Отак ходить полем, щипає деяку бадилину і раптом беркиць

(В. Кучер)

;

Схопили мене, беркиць так, як жабу, на ряденце і розпластали

(О. Стороженко)