КУМАНЕ́ЦЬ
, нця́, ч.
Керамічний, перев. полив'яний і оздоблений посуд, що має форму диска або кільця з вигнутими ручкою та носиком, горловиною та ніжкою-підставкою
. На нижніх полицях стояли тісними рядками книжки, на горішніх – безліч різних череп'яних виробів: кухлики, карафки, глечики, ведмедики та куманці
(Ю. Смолич)
;Яснопільський дячок Діонісій, вихиливши, щоправда, перед тим куманець медку, присягався, що на власні вуха чув, як у ніч під Новий рік півень тричі заспівав...
(Н. Рибак)
;Увійшла мати – принесла квасу свіжого куманець
(Б. Левін)
;Служник і служниця внесли вечерю: м'яса тушкованого та судака вареного, хліба з тмином та пирогів з капустою, куманець солодкої сити медяної та жбан холодного сирівцю
(В. Малик)
;Перед ним стояв куманець з горілкою, він повільно, щось спогадуючи, налив у чималий глиняний кухлик
(Ю. Мушкетик)
.