КОЛОБРО́ДИТИ
, джу, диш; наказ. сп. колобро́дь; недок., розм.
1
. Безцільно ходити, не зосереджуючись ні на чому; бродити, тинятися
. Вирушаючи сюди, він не сподівався, що буде легко. Він колобродив по саду, під смереками
(Б. Харчук)
; * Образно.
Над морем у небі колобродили хмари
(С. Чорнобривець)
;//
перен.
Безладно, хаотично змінюючи одне одного, виникати у свідомості (про думки, спогади і т. ін.)
.Хоч я вже й намацував ідеї з прочитаних книжок, та все те ще колобродило в страшній плутанині й хаосі, і жодна з ідей ще не встигла осісти в моїй нерозважливій голові
(Б. Антоненко-Давидович)
.2
. Шуміти, метушитися, кричати
. З тісної бічної вулички загін нарешті вирвався на площу, заповнену народом. Тут усе кипіло, шуміло, колобродило
(С. Тельнюк)
;//
безос. пред.
В дворі між тим колобродило і сатаніло, жінки кричали всі разом і сучили на Сергія кулаками, а він спокійно собі походжав по хаті, як той чорногуз, не звертаючи уваги на ревіння юрби, робив своє діло
(Григорій Тютюнник)
;//
Учиняти бешкети; бешкетувати
.[
Трохим
:]
Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!..(М. Кропивницький)
.