КНУРЯ́ЧИЙ

, а, е.

Прикм. до кнур.

Кислою овчиною пахло i наче якимось звiриним хутром i прогiрклим салом кнурячої мездри

[міздрі]!

(Ю. Логвин)

;

Із хліва чулося кнуряче рохкання

(із журн.)

;

Усю городину було перетоптано кнурячими копитами, перерито й геть зіпсовано

(з газ.)

;

Такий, як у кнура

З-під густих брів зловіщо поблискували кнурячі очиці

(із журн.)