БЕ́ЗКРАЙ
, ю, ч., поет.
1
. Безкраїсть, безмежжя
. Скільки оком кинеш – море! І манить безвістю своєю, і страшить безкраєм...
(Остап Вишня)
;Далі – нічого: величезний, безмірний простір, безодня, безкрай
(Ю. Смолич)
;Потім – простори моря і безкрай пустині. І загубленість у чужому світі
(Н. Королева)
;Там, за безкраєм, там, за горою – ти на синім морозі гориш
(В. Стус)
.2
. чого, перен.
Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь
. Коли розкрився світлий і тривожний безкрай материнської любові, в її кохання до Тимофія .. влилась нова течія
(М. Стельмах)
.3
. у знач. присл. бе́зкрай (бе́зкраю).
Дуже, надзвичайно
. Як одкрити очі цьому темному, безщасному, але безкрай милому людові?..
(Дніпрова Чайка)
;Хай знає весь світ, що ми безкраю на культуру могутні й багаті
(П. Тичина)
.