КІ́ЛЬЧИТИСЯ

, иться, недок.

Пускати кільчики, паростки; проростати

Спасибі, що росте трава і що душа жива, і що біліє голова, і кільчиться трава

(В. Стус)

;

Маленьке пшеничне зерно кільчиться рожевим, мов дитяче личко, зубчиком

(П. Загребельний)

;

Дідько слухав, як під містом свавільно пружиться, кільчиться паростя

[парость],

як проростає воно крізь асфальтово-кам'яну скоринку

(В. Дрозд)

;

Відчув

[Петро]

прохолодний, але виразний подих землі – в ній ось-ось почне кільчитися кинуте з осені насіння

(Валерій Шевчук)

;

У горіхів ліщини протягом короткого часу зберігається здатність кільчитися

(з наук. літ.)