СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ЗРИ́НУТИ
2
ЗРИНА́ТИ
2
, а́ю, а́єш, недок., ЗРИ́НУТИ, ну, неш, док.
1
.
Починати звучати, доноситися (про звуки); починати ринути (у 1 знач.)
.
Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця
(М. Коцюбинський)
;
Зринали якісь невиразні далекі й таємні лісові звуки
(В. Козаченко)
;
Юрба заворушилася, перебіг шелест, зринули вигуки
(Ю. Смолич)
;
Тоненький монотонний звук зринув десь обіч мене, такий протяжний, такий тужливий, що мені стало моторошно
(В. Шкляр)
;
// 
тільки недок.
Лунати, чутися час від часу
.
Чувся тихий гомін матросів і солдатів, часом зринав тихий сміх, гострий жарт
(В. Кучер)
;
На тисячі гектарів, на багато кілометрів у просторах розкинулись ці степові каменоломні, над якими то тут, то там зринають вибухи
(О. Гончар)
;
То там, то тут зринають уривчасті розмови: – Кого каратимуть? – Кажуть, що Кизима з сином
(В. Чемерис)
.
2
.
тільки док., з чого і без дод.
Звільнитися від якоїсь прив'язі, пут і т. ін. або вислизнути, зірватися з чого-небудь
.
“Дончак” став на диби, перервав навушник і зринув з вуздечки, що залишилася в Дмитрових руках
(С. Чорнобривець)
;
Він дбайливо ув'язував себе якомога міцніше, щоб не зринути з петлі, не зірватись
(О. Гончар)
.
3
.
перен., розм.
Раптово залишати якесь місцеперебування, кидати якусь роботу і т. ін
.
Сергійко, як тільки зринав із дому, забував про материні накази і запотиличники, робив своє
(Григорій Тютюнник)
;
Хай вам біс! Коли я вже зрину звідси на якусь тихішу будову або майну в місто
(О. Гончар)
.