ЗОЛОТЕ́НЬКИЙ
, а, е.
1
. Пестл. до золоти́й 1, 3–7
. Біжу ото раз по Катеринославській... Гульк у вікно – а там висить старовинна пістоля, шаблюка й панський черевик сап'яновий з золотенькою підківкою...
(Остап Вишня)
;Сонечко вранішнє золотеньке, червоненьке, уже .. осяяло все
(А. Тесленко)
;– А тепер що ти бачиш? – Бачу квітки, а по квітках літають метелики, рожеві, сині, золотенькі
(С. Васильченко)
;Він дивився на дитину .. Зелені великі очі, мале личко, настовбурчене золотеньке волосся над круглою потилицею...
(М. Малиновська)
.2
. у знач. ім. золоте́нький,
кого,
ч.; золоте́нька, кої,
ж.; золоте́ньке, кого,
с., нар.-поет.Пестливе називання кого-небудь (перев. у звертанні)
. У таких літах один мій родич ще страву у вухо заносив, не сила його ще була, мого золотенького, у ротик вправити
(Марко Вовчок)
;– Панночко, золотенька, – падькалася мельничка
[мельничиха],
– лишіть, не томіть своїх білих ручок! Сідайте собі, спічніть [спочиньте]
(Б. Лепкий)
;//
ірон.
– Ах, золотенький! – скрикнула дівчина. – Але золотенький і діамантовий уже повідомив професорку, що ми сьогодні іменин не справляємо, – скрипуче закінчив Матвій Матвійович
(І. Волошин)
.