ЗМІРКО́ВУВАТИ
, ую, уєш, недок., ЗМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., що і без прям. дод.
1
. Додумуватися, догадуватися, міркуючи, розмірковуючи над чимось
. До всього він хапався, нічим не гордував, усьому находив приклад, в одній хвилі змірковував, де що може придатися і який зиск може принести
(І. Франко)
;В першу хвилину Оля ладна втекти, але миттю змірковує, що такий вчинок був би нерозсудливим і некорисним для неї
(Ірина Вільде)
;Русевич зміркував, що криком нічого Каргатові не доведеш
(Ю. Шовкопляс)
;Він зняв окуляри й уважно дивився у злом уламка, наче намагаючись зміркувати, з чим можна порівняти цю незвичайну плісень
(В. Владко)
;//
Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось
.Молодець ходив по бережку. Він не швидко йшов – змірковував
(Л. Первомайський)
;[
Бекер
:]
Ми вже добре зміркували справу: раз, два, три – та вже й в будинку(Леся Українка)
;Комісар спитав тихо: – Добре зміркував, не злякався?
(Ю. Яновський)
.2
. тільки док., розм.
Док. до міркува́ти 3; зрозуміти
. – І чого ж він так ненавидить мене? – Хто його зміркує?
(І. Франко)
;– Звідки вітер? – допитувався Остап. Але й це нелегко було зміркувати. В плавнях було тихо, як у лісі
(М. Коцюбинський)
;Згодом вони зміркували, що Себастьянові .. нічого не загрожує
(М. Руденко)
;Тітка стоїть біля розчиненої скрині з хлібиною в руці, а Антон з порожньою торбиною в обох. Іван одразу ж зміркував: ховають хліб у скриню
(І. Кирій)
.