СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-15 (А-П'ЯТЬ)
?
ЗМІРКО́ВУВАТИ
, ую, уєш, недок., ЗМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., що і без прям. дод.
1
.
Додумуватися, догадуватися, міркуючи, розмірковуючи над чимось
.
До всього він хапався, нічим не гордував, усьому находив приклад, в одній хвилі змірковував, де що може придатися і який зиск може принести
(І. Франко)
;
В першу хвилину Оля ладна втекти, але миттю змірковує, що такий вчинок був би нерозсудливим і некорисним для неї
(Ірина Вільде)
;
Русевич зміркував, що криком нічого Каргатові не доведеш
(Ю. Шовкопляс)
;
Він зняв окуляри й уважно дивився у злом уламка, наче намагаючись зміркувати, з чим можна порівняти цю незвичайну плісень
(В. Владко)
;
// 
Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось
.
Молодець ходив по бережку. Він не швидко йшов – змірковував
(Л. Первомайський)
;
[
Бекер
:]
Ми вже добре зміркували справу: раз, два, три – та вже й в будинку
(Леся Українка)
;
Комісар спитав тихо: – Добре зміркував, не злякався?
(Ю. Яновський)
.
2
.
тільки док., розм.
Док. до міркува́ти 3; зрозуміти
.
– І чого ж він так ненавидить мене? – Хто його зміркує?
(І. Франко)
;
– Звідки вітер? – допитувався Остап. Але й це нелегко було зміркувати. В плавнях було тихо, як у лісі
(М. Коцюбинський)
;
Згодом вони зміркували, що Себастьянові .. нічого не загрожує
(М. Руденко)
;
Тітка стоїть біля розчиненої скрині з хлібиною в руці, а Антон з порожньою торбиною в обох. Іван одразу ж зміркував: ховають хліб у скриню
(І. Кирій)
.