ЗГАСА́ЮЧИЙ
, а, е.
Який згасає (у 1, 2 знач.)
. Неподалік курилося уже згасаюче вогнище
(Б. Лепкий)
;Вона крізь вії бачить, як в чорній пащі грубки недобрим оком світять згасаючі вуглики
(М. Стельмах)
;Постать лісника вже ледве маячіла на згасаючім тлі заходу
(О. Гончар)
;До світла відчини вікно, мій сину, Хай бачу блакить... Сонце хай веселе Мої згасаючі цілує очі...
(Уляна Кравченко)
;Ніби з туману виринали здогади. В очах промайнув згасаючий вогник тихої радості...
(І. Пільгук)
;– Мені ось боляче, коли я дивлюся на оцей згасаючий потічок
(М. Чабанівський)
;У монолозі час від часу виникає необхідність підтримувати згасаючий комунікативний акт, виявляючи суперечність поміж мовцем та слухачем і знімаючи її
(з наук. літ.)
;По кімнаті ніби марив її ніжний голос у згасаючому дрижанні струн
(Іван Ле)
.