ЗВЕЛІ́ТИ

, лю́, ли́ш.

Док. до велі́ти 1

– Ходіть, пане Опанасе, може, вона вас послухає. А не послухає, то звелимо послухати

(Марко Вовчок)

;

Тим часом Довбишка звеліла дочці розкласти в челюстях трісок і спрягти яєчню

(І. Нечуй-Левицький)

;

[

Романюк

Не бачу голови сільради.

[

Кандиба

Я запросив, як ви звеліли

(О. Корнійчук)

;

* Образно.

Для них

[дітей]

не жалій не тільки ніяких трудів, худоби та, коли нужда звелить, душу свою за них положи

(Г. Квітка-Основ'яненко)

;

розм.

Порадити що-небудь

– А як звелиш чоловікові жити? – Чи шукати хазяйки.., чи з дітьми самому хазяйнувати?

(Л. Яновська)