ЗАСВІ́ДЧИТИ
див.
засві́дчувати
.ЗАСВІ́ДЧУВАТИ
, ую, уєш, недок., ЗАСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док.
1
. що.
Повідомляючи про щось, підтверджувати його правдивість, правильність; свідчити (у 1 знач.)
. – Пропоную два варіанти, сеньйорито. Або ж ви йдете й дзвоните самі, або ж ми йдемо й дзвонимо вдвох, і я засвідчую вашому суворому татусеві алібі його доньки в будь-яких аморальних учинках!
(І. Білик)
;Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра
(І. Муратов)
;Домна, коли б жила, могла б засвідчити, як він ненавидів отих клятих окупантів
(Н. Рибак)
.2
. що.
Офіційно підтверджувати правильність, достовірність чого-небудь підписом, печаткою
. Нотаріус засвідчив духовницю
[духівницю].
Все було зроблено як слід, по закону(І. Нечуй-Левицький)
;Рахівник забіг... Поштиво Дав засвідчить папірець
(С. Олійник)
.3
. що, рідше про що.
Бути свідченням чого-небудь; свідчити (у 2 знач.)
. Палає чоло та цвіте, Усмішка вабить до кохання; Усе засвідчує про те, Що мук не зна її зітхання
(П. Грабовський)
;Писанням засвідчуєш про свою нерозривність зі світом
(П. Загребельний)
;Він .. не міг нічого сказати, окрім слів, що яскраво засвідчували ніжність його душі і благородство його помислів
(Ю. Бедзик)
;Вона легенько зітхнула. Та ледь помітний вогник, що враз спалахнув у її очах, засвідчив про радість: син повернувся живий-здоровий
(В. Малик)
.