ЗАМІЧА́ТИ
, а́ю, а́єш, недок., ЗАМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., розм.
1
. кого, що, також із спол.
що
.
Те саме, що поміча́ти.
Замічати я стала, що вона почала кудись ходити
(Марко Вовчок)
;– Старайся і уперед: що замітиш, що почуєш, зараз мені сказуй
[доповідай]!
(Г. Квітка-Основ'яненко)
;Замітив
[Яким]
укінці, що ніхто його не слухає(С. Ковалів)
.2
. Брати до уваги, примічати; запам'ятовувати
. Замічай, куличок, куди чайка летить
(Номис)
;– Бач, як гарно розумні люди говорять, – сказала вдова своєму Антонові. – Замічай, то й сам колись будеш розумним
(Ганна Барвінок)
;Всі гуртом прохали проказати знову з початку. – Дужче замітимо, – сказав Петренко
(Б. Грінченко)
;– От хоч би взяти цикли “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, котрі ви мені переслали, а надто “Сontra spem spero!” .. Вирізняються вони поглибленим розумінням життя. А це, замітьте, головне
(М. Олійник)
.3
. тільки док., рідко.
Висловити вголос яке-небудь спостереження, зауважити щось
. – Тепер уже дівчата так не бавляться, – замітив батько .. – Тепер про що хоч говори з ними! Вчені!
(О. Маковей)
;– Не дуже-то вона й бідна, як до нового хліба ще повні мішки стоять, – замітив хтось
(Грицько Григоренко)
;– Дивні люди ті артисти, – замітила Ольга
(М. Яцків)
.